Борис Рижик про роботу суддів, яку ми не бачимо, про складних гравців, про кайф і драйв на іграх “Партизана”

Як ми вже писали, у Фіналі чотирьох Євроліги, який у неділю завершився у Каунасі, не було української команди, але були троє українців. Олексій Єфімов і Сергій Гладир стали бронзовими призерами Євроліги з “Монако“, а Борис Рижик судив обидві гри команди з Лазурового узбережжя.

Користуючись нагодою, basketballua.com поспілкувався з найкращим українським рефері.

 

-Борисе, це ваш 11-й Фінал чотирьох Євроліги. Стандартне запитання, але куди ж без нього. Який із них запам’ятався найбільше?

-Кожен фінал цікавий, і запам’ятовується кожен. Але відзначу найперший у 2007 році в Афінах. Перший досвід завжди запам’ятовується. Я там судив півфінальну гру. А на фінальній був запасним арбітром.

 

-А якщо говорити не суто про фінали, а загалом про всі матчі, які ви судили, ви працювали і на чемпіонатах світу, і на Олімпійських іграх, чи є якийсь найпам’ятніший поєдинок, найскладніший, можливо, або найбільш захоплюючий?

-Ви знаєте, кожний матч складний по-своєму, з одного боку. А з іншого складний не настільки, як міг би бути, оскільки перед тим, як вийти на майданчик, ти готуєшся до кожної гри, незалежно, фінал, півфінал або регулярний чемпіонат. Найпам’ятніша гра в кар’єрі — фінал Олімпійських ігор 2016 між збірними Сербії та США.

 

-Скажіть, Олімпійські ігри – це справді щось особливе, особлива атмосфера? Чи все так само, як на інших великих змаганнях?

-Так, Олімпіада — це зовсім інше. Туди хочуть потрапити всі, як спортсмени, так і судді або просто глядачі. Гадаю, зі мною погодиться кожен спортсмен і кожен арбітр, що потрапити на Олімпіаду — це мрія. Моя мрія здійснилася двічі, і на одній з них я судив фінальну гру. Це мрія з мрій. Це найвищий рівень змагань за своїм статусом. Чим вирізняється для арбітрів? Насиченим графіком ігор, великою їх кількістю протягом тривалого періоду часу. Тобто до Олімпіади потрібно особливо готуватися.

 

-Як само треба особливо готуватися? Наскільки я розумію, ви зараз маєте на увазі фізичну підготовку, наголошуючи на тому, що турнір довгий? Що роблять судді, щоб мати змогу відбігати стільки майданчиків і не втрачати при цьому концентрацію? Ранкові пробіжки в парку? Щось інше?

-Щороку судді здають фізичні тести, іноді двічі на рік. Ми працюємо в індивідуальному режимі, у нас немає тренерів з фізичної підготовки чи медперсоналу, як у командах. Тож фізичну форму підтримуємо самостійно. Тренуюся, тримаю себе у формі. До чемпіонатів і під час чемпіонатів — абсолютно дві різні системи тренувань.

 

-Приблизно як і у спортсменів, які влітку працюють над фізикою?

-Так. Нам же потрібно принаймні не відставати від них. А вони ж бігають з замінами. Звісно, у нас значно менше фізичне навантаження під час гри, більше психологічне. Втім, у формі треба себе тримати цілий рік. Звісно, є міжсезоння, особливо зараз, коли суддів Євроліги вже котрий рік не запрошують на змагання ФІБА з відомих усім причин. Тому маю більше часу на відпочинок у міжсезоння влітку. Однак процес підготовки у кожного індивідуальний, хтось починає готуватися за тиждень до сезону, хтось за місяць. У мене є своя система. Чим старше стаєш, тим раніше треба починати готуватися.

 

-Добре, що у вас більше часу на відпочинок. Але це ж насправді не гуд, що суддів Євроліги не запрошують на великі турніри ФІБА. Скандали на ЄвроБаскеті 2022 ще досить свіжі у пам’яті.

-Моя справа — приїхати судити змагання, на яке мене запросили. Я маю свою думку щодо цієї ситуації. Однак вона залишиться зі мною, оскільки я не хочу нічого говорити з цього приводу. А на рахунок того, який був рівень суддівства на ЄвроБаскеті, я можу відповісти прямо — кожен спеціаліст на дивані, з першого ряду, з першого місця, з повторами видно все, як у Євролізі, так і на ЄвроБаскеті або в тому ж НБА. Хай люди, які говорять негатив, вийдуть і посудять, тоді я подивлюся на них. Я не хочу ображати вас і ваших колег, але журналісти пишуть переважно тільки про погане. А коли людина досягає чогось хорошого, судить на тому ж ЄвроБаскеті, чемпіонаті світу, Олімпійських іграх, нуль коментарів. Коли якійсь негатив – сто коментів. Тому спеціаліст кожен на дивані, а коли треба щось зробити, то всі чомусь пишуть лише про негатив. Втім, хай це залишається на совісті тих, хто пише.
Звісно, я розумію, що робота арбітра не те щоб не вдячна, але складна, оскільки не люблять суддів усі, починаючи від тренерів і гравців, і закінчуючи глядачами. Це правда. А ми судді робимо помилки, і ми їх робитимемо, всі судді будуть робити помилки, тому що вони не роботи. Так само як і гравці, гравці теж помиляються. А не люблять суддів тому, що ми виявляємо помилки гравців, тренерів і команд. При цьому теж робимо помилки, адже ми живі люди.

-Ви сказали, що самостійно готуєте себе до фізичних навантажень. Але немає же і університетів чи факультетів, де навчали би суддів. Тому розкажіть, будь ласка, як стати баскетбольним арбітром? Може, хтось хотів би спробувати, але не знає як і де.

-Не згоден, що немає інституту. Адже нещодавно на сайті Федерації баскетболу України з’явилася кнопка “натисни, щоб стати арбітром”. Тобто абсолютно будь-яка людина може це зробити і стати арбітром. Тільки більшість критиків, які хочуть самі спробувати себе у цій сфері, хочуть одразу судити Суперлігу. Вони не розуміють, що потрібно пройти довгий шлях, поки ти досягнеш певного рівня. До того, як почати судити Суперлігу, я протягом п’яти років судив дитячі, юнацькі змагання, ВЮБЛ. І це при тому, що я щойно закінчив грати і зразу перейшов до суддівства. Так розпочинати значно легше, адже на власному досвіді знаєш, що відбувається на майданчику.
На жаль, зараз наші суддівські семінари здебільшого відбуваються онлайн. Утім, наші двері завжди відкриті для охочих спробувати себе у суддівстві.

 

-Ви кажете, що будь-хто може натиснути кнопочку і прийти навчатися. А чи будь-хто може стати топ-арбітром, якщо багато навчатися, дивитися, як ви, всі ігри, розбирати їх, багато працювати над собою? Що я маю на увазі, для того щоб грати в баскетбол на топ-рівні, все ж таки потрібен талант, адже в баскетбольних секціях займається багато дітей, але топами стають одиниці. Чи потрібні якісь особливі дані, щоб бути топ-арбітром? Швидка реакція, наприклад, чи щось подібне?

-Не скажу, що тут потрібні якісь супер дані. Для того, щоб досягти високого рівня потрібні дві речі: величезне бажання і треба цим жити. В прямому сенсі жити баскетболом. Дивитися всі ігри, знати всі правила, всі зміни до правил, а вони доповнюються щороку. Ми судимо відповідно до правил, тому для того, щоб робити це якісно, потрібно знати всі правила. Я впевнений, що гравці і тренери у більшості своїй досконало правил не знають. Це книжка, у якій понад 60 статей. Тож усе просто. Треба вивчити правила, потім приступати до практики. А практика — це довгий шлях. І щоб його пройти треба мати бажання вчитися.

 

-На рахунок бажання вчитися. За багато років у баскетболі я помітила таку річ – тренери Євроліги дивляться усі ігри Євроліги та ніколи не перестають навчатися, а тренери, які тренують аматорів чи дітей, у більшості своїй не дивляться ігри і не навчаються, не мають амбіцій. Загалом усе логічно, тому вони власне й тренують аматорів протягом усього життя. Ви як людина, яка уже передає свої знання і свій досвід, стикалися з подібною проблемою, що люди не хочуть навчатися, не хочуть удосконалюватися, не витрачають на це достатньо часу?

-Дуже часто стикаюся. В тому числі навіть у Суперлізі є люди, які, на мою особисту думку, не достатньо віддаються своїй справі. Я розумію, яка нині ситуація. Однак і до війни були такі люди, на жаль. Я розумію ще одну річ: у сучасному світі фінансова складова на першому місці, і суддівство теж не виняток. Але крім бажання отримувати гроші, треба любити те, чим ти займаєшся. Якщо інтерв’ю читатиме хтось, хто хоче стати арбітром, я можу запевнити — не йдіть сюди з метою заробляти гроші. До того, як суддя вийде на рівень, на якому можна заробляти пристойні гроші, мають пройти роки, тому ще раз наголошую, людина має любити цю справу, щоб витримати увесь довгий шлях. Це вдається далеко не кожному.

 

-Ви зараз озвучили важливі речі. Адже багато кому здається, що це не робота, а рай: подорожуєш світом, дві години відсудив, отримав купу грошей і далі подорожуєш. А ви зараз розповідаєте про той бік вашої роботи, який не бачить пересічна людина.

-Ви говорите абсолютно вірно. Дійсно, така думка превалює. Мовляв, приїхав припустимо в Афіни, сходив у музеї, ввечері посудив, наступного дня поїхав далі. Насправді це далеко не так. До кожної гри потрібно готуватися. Я не маю на увазі “почитав правила і погнав”. Потрібно провести скаутинг команд. Підготувати суддівський мітинг, на якому обговорити, як ми судитимемо, розібрати гру команд, прилетіти через пів Європи (це теж нелегко, якщо це робити щотижня). У суддів також бувають травми, і як ми вже говорили, у нас немає ні лікарів, ні масажистів, ні фізіотерапевтів, ні психологів. Ми самостійно усім цим займаємося. Коли виконуєш свою роботу на високому рівні, часу на екскурсії немає. Це варто розуміти.

 

-Ви сказали, що робите скаутинг команд. Я знаю, який скаутинг роблять тренери. А що досліджуєте ви? Дивитеся, хто нишком може виставити лікоть?

-Ми розбираємо все — і гру команди в цілому, і кожного гравця. І стиль гри, і тактику, і історію команд між собою, індивідуальні якості кожного гравця. Ми маємо бути готовими до всього. Ми повинні вивчити, у кого які особливості, хто на що здатен, хто проти кого захищатиметься, як команда організовуватиме напад проти цієї конкретної команди. Дуже багато нюансів. Звісно, менше ніж у тренерів, але все одно багато.

 

-У спортсменів є поняття зручний, не зручний суперник. А чи є зручні, не зручні для суддівства команди і гравці? Чи є команди, які ви їдете судити із задоволенням, і які “ууу не хочу, не приємно”? Чи гравці такі?

-Стосовно команд такого немає. Є конкретні гравці. А гравці, як ви знаєте, мігрують між командами. Ми їх називаємо складними гравцями. І їх насправді складно судити. Вони відрізняються своїм стилем гри і поведінкою (вони постійно незадоволені). Коли ти фіксуєш фол або помилку, гравець може запитати у різній манері, може в агресивній, такі гравці є і будуть. У будь-якому разі доводиться з ними спілкуватися. Є гравці, які сперечаються після кожного свистка, є люди, котрі завжди мовчать. З кожним намагаємося знайти спільну мову. Щоправда, чим більше твій авторитет, тим менше тобі висловлюють претензій, так скрізь, не тільки в спорті.

 

-Тренери все ж таки більше з вами розмовляють ніж гравці.

-Це їхня тактика. Ніхто ж не відміняв тиск на суддів. Це нормально. Сюди ж можна віднести і фактор домашнього майданчику, де і вболівальники на тебе тиснуть. Я впевнений, тренери також роблять скаутинг суддів, знають, на кого можна натиснути, якщо можна, то як, де межа, щоб не отримати технічний фол. Під час гри її учасники перебувають в емоційному стані, в якому можуть сказати дещо зайве, іноді образливе, але після гри все забувається. Імена називати не буду.

 

-Давайте я назву. В Суперлізі було цікаво спостерігати, коли Багатскіс щось розповідав суддям, переважно новачкам, то вони частіше посміхалися, ніби він анекдоти їм розказує.

-Якщо говорити конкретно про Багатскіса, він тренер високого рівня, але іноді його поведінка була не зовсім чесною по відношенню до суддів. Це його тактика. Значить цією тактикою він тиснув на суддів. Мені не подобалася його єхидна поведінка. Я таке не люблю. Але він такий тільки на майданчику. Поза майданчиком це інша людина.

 

-Ви мені розповіли, що є складні для суддівства гравці. А чи можна так сказати про арени? Чи є зали, у яких важче працювати? Що скажете про гарячих і гучних турецьких чи сербських уболівальників? Чи важче працювати в таких умовах?

-Мені навпаки цікавіше. Я вже звик до такої гучної атмосфери на трибунах. Це фактор домашнього майданчику, про який я говорив. Наприклад, 20 тисяч глядачів на іграх “Партизана” після кожної спірної ситуації не на користь своєї команди освистують суддів, кричать іноді дуже образливі слова. Але вболівальники — це частина спорту. Звісно, в такій атмосфері працювати важче, але мені цікавіше. Коли просто сидять плескають у долоні, мені нецікаво. Цікавіше, коли шумлять, кричать, вболівають, це кайф і драйв.

 

-Чи можете ви дивитися баскетбол просто як глядач. Наприклад, включити фінал НБА подивитися для задоволення чи все одно дивитися на помилки, відзначаєте для себе якісь моменти?

-Так і є. Причому вже років п’ятнадцять. Стосовно НБА, не пам’ятаю, коли востаннє дивився. Там регулярний чемпіонат і плей-оф — два абсолютно різних змагання. В Євролізі не так. Ви ж знаєте лозунг Євроліги Every game matters. І це так і є. В США же переважно розважають людей, більше тайм-аутів, там дивляться передусім у фінансовий бік, зосереджені на прибутках. Однак я все таки вважаю НБА лігою номер один у світі. Навіть при тому що справжній спортивний баскетбол там починається з фіналів конференцій. А дивлюся я весь європейський баскетбол. Звісно, чемпіонати Європи і світу.

-Ви не судили “Реал” у цьому Фіналі чотирьох. Але хочу вас запитати саме про них. Мені здається, що я вже протягом усього життя дивлюся, як це золоте покоління іспанців, виграє вирішальні матчі і у збірній, і в клубі. Маю на увазі тих, хто з нього ще досі грає, – Юля, Руді і Родрігеза. Ви постійно судите важливі матчі, фінали. Скільки на вашій пам’яті, за вашої участі ці іспанці виграли таких вирішальних матчів?

-Не рахую скільки було матчів. Але дійсно я їх судив багато разів, утім, не пам’ятаю, які саме ігри. Так, вони справді здобули багато перемог, у тому числі у фіналах, півфіналах. Якісь з них певно я обслуговував. Це зіркове покоління, вони молодці, і всім доводять, що попри вік, усе ще на плаву.

 

Анна Полегенько