Сергій Гладир: “Спогади про травму на чемпіонаті світу мене досі розривають з середини”

У фіналі чотирьох Євроліги, який нині триває у Каунасі немає української команди. Але є українські фахівці. Причому фахівці у трьох різних сферах — асистент головного тренера “Монако” Сергій Гладир, генеральний менеджер “Монако” Олексій Єфімов та арбітр Борис Рижик, котрий власне судив півфінал “Олімпіакос” — “Монако”.

Basketballua.com поспілкувався з ними усіма. Сьогодні публікуємо перше інтерв’ю — з єдиним на цей момент українським тренером у Фіналі чотирьох Євроліги.

 

-Сергію, ми бачилися попереднього разу у 2014 році на чемпіонаті світу. Тепер ви уже в ролі тренера у Фіналі чотирьох Євроліги. Розкажіть, як вам у цій ролі, причому одразу на найвищому в Європі рівні?

-Не одразу на найвищому, але так, досить рано довелося перейти в тренери. У цій ролі мені добре. Радий, що все ще залишаюся в баскетболі. Тож немає на що скаржитися. Адже це справа, яку я люблю, яку знаю. Працюю у хорошій команді. Тому все чудово. Не легко, звісно, порівняно з роллю гравця. Це два абсолютно різні полюси.

Невже гравцем бути простіше, легше?

-Звісно. Значно простіше. Не потрібно ні про що турбуватися, виходь, роби те, що любиш, грай, як сказав тренер.

-Протягом ігрової кар’єри ви хотіли в майбутньому стати тренером чи це прийшло до вас тут у “Монако”?

-Так, хотів. Але протягом ігрової кар’єри особливо не замислювався над цим, не думав, що це станеться так рано. Але так вийшло, що довелося рано завершити кар’єру гравця. Була можливість стати тренером у тому ж клубі, у якому закінчив, я нею скористався.

-А зараз де себе бачите, скажімо, через 5 чи 10 років?
-Як мінімум на цьому ж рівні. Треба розуміти, що це не легкий шлях, і мені ще належить його пройти. Старатимусь стати хорошим тренером, тренером високого рівня. Зараз у ролі асистента йду до цього.

-Сергію, ваш і збірної України єдиний чемпіонат світу та дуже прикра травма. Багато хто, і керівництво, і той же Слава Кравцов, наприклад, у інтерв’ю тоді говорили, що Україна вийшла би з групи, якби не ваша травма. Чи не маєте в глибині душі бажання вже як тренер збірної перевершити той результат на чемпіонаті світу або взяти участь у Олімпійських іграх?

-Мене досі це розриває з середини як гравця. Ми не досягли того, чого могли тоді зі збірною, якби я не отримав би ту травму. Це баскетбол, таке трапляється. Тепер старатимуся, як тренер, це зробити, здійснити мрію гравців, уболівальників українських, свою також.

-Ви є частиною команди, яка пройшла шлях з другого дивізіону чемпіонату Франції до нині Фіналу чотирьох. У чому секрет успіху “Монако”?

-Передусім у стабільності, у правильному менеджменті. Насправді дуже багато факторів, складових успіху, усі не перерахувати. Це результат роботи усіх — від людей, котрі працюють у офісі клубу до людей, котрі допомагають команді прати форму. Це великий, довгий, трудомісткий процес. Звісно, не без удачі. Але у нас хороший менеджер, найкращий генеральний менеджер Євроліги Олексій Єфімов, не тому що він українець, а тому так реально є. Підняти такий проект на таку висоту за такий короткий час — треба бути не просто хорошим, а дуже хорошим фахівцем. Тож складових успіху багато і одну якусь з них не має сенсу виділяти.

-Більшу частину кар’єри ви провели в іспанській і французькій лігах. У якій лізі особисто вам було комфортніше, цікавіше грати і яка країна вам ближче – Франція чи Іспанія?

-Це дві абсолютно різні країни. І щодо баскетболу, і щодо менталітету. Люди абсолютно різні. Мені було комфортно в Іспанії. Але зараз, після такого довгого часу у Монако, я теж почуваюся комфортно. З’явилося багато друзів. Я не відчуваю себе там своїм, але мені комфортно.

-На Лазуровому узбережжі є все і навіть більше ніж усе. Чи є щось, за за чим ви сумуєте в Україні?

-За сім’єю, батьками, друзями. За цей час з’явилися нові друзі-французи, але все одно це не настільки свої, не настільки рідні люди, яких знаєш усе життя або більшу частину життя. І за українською природою ще скучаю.

-Якби ви могли повернутися у минуле і переграти якийсь матч, яка це була би гра і чому?

-Є кілька. Якщо говорити про збірну, то це гра з Фінляндією на чемпіонаті світу. Я би не зміг зробити щось інакше, просто хотілося уникнути цієї травми і продовжити грати на чемпіонаті світу, зіграти повноцінно зі збірною США. Я вважаю, що ми вийшли би до другого раунду. А на клубному рівні, як мінімум кожний фінал, який я зіграв, хотів би зіграти інакше. Ті, які програв, звісно, не ті, які виграв. А ті, які програв, хотів би ще раз зіграти, зіграти інакше і перемогти.

 

Анна Полегенько

Фото A.S. Monaco Basket