Максим Кличко: «Олександр Волков дуже важлива людина у моїй кар’єрі та в житті»

Максим Кличко дебютував за національну збірну України у лютому 2025 року, зіграв за головну команду країни вже в чотирьох матчах. Зокрема, в останній грі проти збірної Данії за 15 хвилин набрав 9 очок.

Також за плечима Максима, який тільки з 17 років серйозно почав займатися баскетболом, два молодіжні чемпіонати Європи.

Минулий клубний сезон Кличко завершив у символічній збірній чемпіонату Франції серед команд гравців до 21 року Espoirs Elite – син легенди боксу був на другому місці в Лізі за середнім РЕ (19,5) і на другому місці за підбираннями (7,5).

Після успішного сезону у Франції Кличко переїжджає до NCAA.

BasketballUA.com поспілкувався з Максом про його шлях у баскетболі, улюблені команди, улюблених баскетболістів і звісно збірну України.

-Максиме, ти вже розповідав, як почав грати у баскетбол — коли була пандемія, пішов проводити час на баскетбольний майданчик. Я хочу тебе запитати, як ти потрапив до «Монако»? Чому обрав саме цю команду?

-Так, я дійсно почав грати в баскетбол, коли навчався в Англії в часи епідемії ковіда. Потім на рік переїхав до Америки у High School. І отримав пропозицію грати за збірну України U20. Поїхав на збори, зіграв улітку зі збірною U20 на чемпіонаті Європи. Певно, я нормально зіграв, бо отримав увагу від деяких клубів Європи, в тому числі з «Монако».

Це було непросте рішення, оскільки також були пропозиції з Америки, з університетів. Але я вирішив піти грати у «Монако», бо це в Європі, ближче до збірної, і мені дуже подобалася система «Монако». Крім того, у клубі працюють українці –  генеральний менеджер Олексій Єфімов, тренер Сергій Гладир. І Олександр Волков не чужий цьому клубу.

-До переїзду в Монако ти жив, навчався і грав у баскетбол в Англії і США. Тебе щось здивувало у новій країні, новій команді? Чи була різниця, наприклад, у тренувальних процесах у Європі та в США?

– Так, різниця є. Я скажу, що системи дуже різняться. В Америці гра швидша, там гравці – справжні атлети. А в Європі більш тактична гра, трошки повільніша, але більш командна.

-Мені цікаво, як тобі жилося в Монако. Бо це трохи специфічна незвичайна країна. Що ти можеш розповісти нам про життя там?

-Вважаю, мені дуже пощастило пожити в такій країні. Люди з усього світу прагнуть приїжджати на південь Франції, бодай на відпочинок, хочуть побачити ту красу. Звісно, ​​це ексклюзивне місце, я так скажу. Але, я думаю, для розвитку в баскетболі мені допомогло перебування там, бо там, щиро кажучи, в міжсезонні немає чим зайнятися. Відпочивати, тренуватись, на пляж ходити… Тобто не було нічого, що відволікало би мене від баскетболу. Я вдячний «Монако» за чудові умови.

-Ти кажеш, що там особливо немає чим зайнятися, але все одно, чи були  там у тебе якісь улюблені місця? Може біля Монако, або під час виїздів на ігри у Франції тобі сподобалося в якомусь місті?

-Мені і в самому Монако дуже подобалося, дуже гарне місто, чисто, затишно. Провів там багато часу на пляжі. А інші міста, які мені сподобалися у Франції, – це Страсбург на кордоні з Німеччиною, дуже гарне місто, архітектура нагадує мені Німеччину. І також Ла-Рошель — це маленьке місто, вони зараз у другому дивізіоні грають, але останнього року вони були в першому, і ми грали там. Теж красиве маленьке місто на морі.

-Зараз ти переїздиш до США. Розкажи трошки про цю нову сторінку в карʼєрі. З якими очікуваннями туди їдеш?

-Минулого сезону мені вдалося більше грати за «Монако» і проявити себе — і в команді U21, і у першій команді під керівництвом Сергія Гладиря, який дав мені шанс себе показати у найвищому французькому дивізіоні. Через це у мене було багато пропозицій: і з Європи, і з Америки. Але я скажу, це було нелегке рішення.

В Америці, звичайно, інший рівень для молодих гравців, інші гроші, умови, інші тренери і стиль баскетболу. Сподіваюся, я там гратиму, отримуватиму хвилини.

Мені дуже сподобалися тренери в East Carolina, вони багато про мене знали, і думаю, що я добре входжу до їхньої системи. Ну, подивимося у сезоні, поки що у передсезонці мені все там дуже сподобалося.

 

-Я знаю, що легендарний український баскетболіст Олександр Волков багато з тобою спілкується. Я дивилася на YouTube-каналі Monaco TV кілька серійний фільм про «Монако U21». І там був епізод, коли Олександр Анатолійович з тобою займався індивідуально. Розкажи, будь ласка, про ваше спілкування. Як він повпливав на тебе, твою кар’єру?

-Олександр Волков мені дуже допомагає останні два роки з того часу, як я приїхав до «Монако». Звісно, ​​моя родина його дуже близько і давно знає, адже вони – ​​українські спортсмени, я сказав би, легенди у своїх видах спорту. І через батька я познайомився із Олександром Анатолійовичем. Волков завжди каже, що він бачить у мені себе, коли він молодий був. І коли він перебував у Європі, він під’їжджав, трохи тренувався зі мною, підказував.

Під час зборів і матчів національної збірної Волков завжди зі збірною, на всіх тренуваннях, також підказує багато речей. Він мені дуже допомагає в сенсі баскетболу. І зараз коли я приїхав до нової команди до США, теж допомагав дуже, тому що він в Атланті живе. Загалом, він дуже важлива людина у моїй кар’єрі та в житті.

-Які у тебе подальші цілі в баскетболі? Де ти себе бачиш скажімо через 2-3 роки, через 5 років?

-Думаю, що у мене як у баскетболіста є багато потенціалу через мої дані, через мій зріст, через мої здібності. Але я хочу просто проявити себе на максимум і використати цей потенціал як зможу.

Звичайно, усі молоді гравці кажуть, що мріють про NBA. Для мене теж наступний крок був би потрапити до драфту. Звісно, це моя мрія. Але насамперед — це просто використати мій потенціал. І якщо я зможу його правильно використати, тоді зможу багато досягти. Але подивимося, як все буде.

-А є у тебе улюблена команда в NBA, за яку вболіваєш, чи в якій хотів би грати?

-Я б у будь-якій команді NBA був би щасливий грати. Але якщо говорити про улюблену, я сказав би — «Лейкерс». Оскільки я народився в Лос-Анджелесі, з дитинства стежу за «Лейкерс». Звичайно, Кобі, Леброн, Шакіл О’Ніл, Пау Газоль – мої улюблені гравці, вони всі там грали. І я стежив за ними.

-Яких ще баскетболістів, хто не грав за «Лейкерс», можеш назвати улюбленими? Чи тільки ось ці, яких ти перерахував?

-Звісно, я скажу, Олександр Волков. Ну і Дірк Новіцкі, Пау Газоль. Зараз – Ентоні Девіс. Такі гравці, модернові центрові, я б сказав, які розвивають роль центрового — не просто під кільцем підбирання там, кидки, а також кидають трієчку, мобільні та розумні. Я хочу прагнути теж так грати, тому мені подобаються такі гравці.

-Ти досить пізно почав займатися баскетболом. Зазвичай діти починають серйозно займатися у 11-12 років, а тобі довелося дуже швидко всьому вчитися у 17. Яку ти можеш дати пораду юним гравцям, тим хто починає шлях в баскетболі? Що потрібно, щоб досягти успіху?

-Я б сказав – терпіння. Так, я пізно почав грати у баскетбол, у 16-17 років. Багато гравців, як ви казали, починають в 10, в 11, в 12 років. Через це я дуже багато займався баскетболом останні кілька років, щоб надолужити цю дистанцію. Це, звісно, ​​непросто. Потрібно бути терплячим і вміти слухати тренерів, чути поради, які дають тренери, чути поради інших гравців, які можуть бути досвідченішими, ніж ти.

-Що тобі зараз найбільше бракує з баскетбольних навичок, на твою думку? Якби ти міг якийсь баскетбольний скіл прокачати на найвищий рівень, на максимум, що б це було?

-Я б сказав — краще кидати. Зараз  якщо вмієш кидати, тоді можна на всіх рівнях грати. Тому так, скажу – кидок.

-Чим ти ще займаєшся окрім баскетболу? Як проводиш вільний час?

-Найперше для мене — це баскетбол, і через це в останні кілька років не було часу займатися ще якимись хобі, так би мовити. Але у мене багато інтересів: від політики до історії, до географії. Зараз починаю навчання у США, ще не знаю, на яку спеціальність піду, але це буде щось повʼязане з веденням бізнесу.

-Чи не завадить тобі початок навчання і початок виступів в NCAA приїхати на наступне вікно збірних у серпні?

-У серпні я планую приїхати до збірної. Хочу спробувати допомогти команді у серпні, як зможу. От трішки складніше буде у листопаді та лютому, бо у нас буде сезон в Америці. Але у серпні є хороші шанси, що приїду. Якщо, звісно, ​​тренер викличе мене знову.

Анна Полегенько 

фото FIBA