Чотири поразки Степановського вбили не збірну, а український баскетбол загалом

Чотири поразки збірної у чотирьох матчах у лютому і листопаді 2024 року – це трагедія українського баскетболу. Без жодних перебільшень. Лише факти. Ніколи в історії збірна України не програвала навіть три стартові матчі відборів на ЄвроБаскети, не те, що чотири. Навіть у 90-х. Ніколи.

Ігровий вид спорту в країні живий до того часу, доки національна збірна регулярно грає на головному турнірі і присутня на екранах під час цього турніру – це аксіома.

Наступний шанс зіграти на такому турнірі буде 2029 року. Наскільки критично український баскетбол втратить у популярності з боку спонсорів, медіа, вболівальників за ці роки?

Розумієте, чому саме в головну збірну завжди має вкладатися усе? Усі ресурси, навіть якщо у скрутні часи, такі як зараз, ці ресурси потрібно буде забрати у інших команд чи напрямків.

Отже, відверте наплювательське ставлення до формування тренерського штабу (Степановський – я вже все написала про нього, більше нема бажання; Гончаров – жодного дня не працював деінде крім роботи зі Степановським; Коломійченко – в Україні працював тренером команд ВЮБЛ – це справді найкраще і найбільше що є для національної збірної?), відверте наплювательське ставлення до виклику гравців (чому Пустовий був єдиним центровим і “вмер” ще у першій грі; чому людина статусу Онджея Балвіна прилітає до збірної, а Герун ні; чому Ковляр обидва вікна грає всі матчі по 40 хвилин? і тд і тп) – це злочин відповідальних за український баскетбол осіб.

Зате Федерація кічиться, що проводить Суперлігу під час війни, продукт, який не те що неможливо продати, її не дивитимуться навіть якщо за це доплачувати, в чемпіонаті України нині грають люди, які в нормальні часи ніколи б не були професійними баскетболістами.

А міжнародну арену ФБУ прос…рає в дрова на всіх рівнях.

Коли відбулося жеребкування кваліфікації, всі ми говорили, що нам відверто пощастило з суперниками, крім того, ми уникли групи з одним з чотирьох господарів, які автоматично кваліфікуються на ЧЄ. Після жеребкування ми були на 200% впевнені, що вийдемо з групи, де є Португалія і Ізраїль, та і Словенія без Луки не є непереможним грандом.

Як сильно все змінилося за лічені місяці.

Зовсім недавно абсолютно перед кожною грою української збірної були сподівання, що можемо перемогти. Навіть якщо суперниками були Іспанія чи Італія. І ми перемагали! І перемагали недавно – два роки тому! З тими самими гравцями!

Тепер же перед грою з Ізраїлем, курва мать, Віталій Васильович, з Ізраїлем, не з США, ідеш на гру і розумієш, що ти приречений, що тобі сьогодні ввечері буде боляче.

Серед 32 збірних, які беруть участь у відборі на ЄвроБаскет 2025, жодної перемоги, крім нас, не мають лише три команди – Угорщина, Словаччина і Кіпр (але кіпріотам перемоги і не потрібні, бо вони господарі ЧЄ і тому вже там).

Попереднього разу Україна не кваліфікувалася на ЄвроБаскет 15 років тому. Але тут є нюанс. Тоді на чемпіонат Європи виходило 16 команд, а в українському баскетболі був розкол, дві ліги, і УБЛ (президентом якої до речі був нинішній президент Федерації) не відпускала гравців своїх команд до збірної. Зараз на ЄвроБаскет виходять 24 збірні. Але ми не потрапляємо навіть у перелік 24-х.

Ще раз, 2009-го ми не потрапили до 16 найкращих. Тепер…

Не сумніваюся, ми почуємо від відповідальних за цей провал збірної людей, що в країні, мовляв, війна… Тому просто нагадаю, що ні гравці, ні тренери збірної не були в Україні ЖОДНОГО дня під час війни (крім Конєва). І в тому, що Степановський програв два вікна за одним і тим самим сценарієм, як під копірку, винна не війна. Навіть дурні вчаться на власних помилках. Але не наш тренер. Просто цікаво, якби кваліфікація зараз відбувалася у старому форматі, коли всі матчі грають одразу, не розбиваючи на три вікна, Ковляр би теж бігав 240 чи 320 хвилин (якби у групі було 5 команд)? Так, чисто заради експерименту.

Чому таке байдуже ставлення Федерації до збірної зараз?

Чому у Айнарса асистентами були головні тренери команд Суперліги? А Степановський і без сильних асистентів занадто розумний? Ну ми побачили, наскільки він «розумний». Гроші? Ну так хай би замість Сипала приїхав ще один асистент – умовний Забірченко, який до слова грав у збірній України з нормальним тренером.

Чому у 2014 році з метою зекономити до збірної не взяли такого ж Степановського і двох випадкових людей в асистенти? Чому тодішній президент Федерації повіз на чемпіонат світу Майка Фрателло? З усім його тренерським штабом! За власні кошти! 24/7 вишукуючи можливості. І потім роками віддавав борги.
Чому нині з боку ФБУ немає поваги до нацональної збірної, немає розуміння, що участь у ЄвроБаскеті як ніколи необхідна українському баскетболу, як повітря, для виживання. Тим більше, що на євроарені не грають наші клуби.

Я добре розумію, що люди, яким не пофіг, для яких немає нічого неможливого, які ставлять перед собою найвищі цілі і досягають їх, народжуються раз на 250 років. А посередностей, яким достатньо просто участі і по дорозі стирити трохи бюджетних грошей, – переважна більшість.

Халатність у призначенні тренерів, халатність у виклику гравців, халатність у використанні цих гравців…
Складається враження, що мета Федерації – не виходити ні на який Євробаскет, і не мати зайвої роботи і зайвих клопот.

Така реальність, яка завдає болю всім тим, хто поклав величезний шмат здоров’я, часу, зусиль і ресурсів задля того, щоб українська збірна піднялася до еліти європейського баскетболу, перемагала Сербію та Італію, Туреччину та Словенію, була шостою в Європі!

До Різдва і Нового року ще місяць, але можна я помрію і загадаю бажання, щоб знайшовся спонсор для контракту з розумним тренером на останні два матчі кваліфікації з завданням перемогти з потрібною різницею і премією за вихід на Євробаскет. Бо це потрібно як ніколи. Щоб український баскетбол не вмер остаточно і памʼять про нього також. Повертатися у 2029-му році нагору, звідки ми так стрімко зараз скотилися, буде значно важче ніж зараз заплатити за дві гри якомусь новому Фрателло.