«18 грудня 2011-го я був щасливим. Відчував, що в українського баскетболу є потенціал, є майбутнє, і що ми можемо пишатися собою»
Tribuna.com продовжує публікацію витримок з автобіографічної книги Олександра Волкова.
Ви перебуваєте у блозі, де публікуються відрізки з книги Максима Гайового та Анни Полегенько про Олександра Волкова. Найбільш знакового функціонера в історії нашого баскетболу і дуже вірогідно – найкращого українського баскетболіста усіх часів.
Робота над книгою ведеться просто зараз. Ми спілкуємося з Олександром Анатолійовичем про його перші кроки в баскетболі, про розквіт і занепад БК «Київ», про золото чемпіонату СРСР з «Будівельником», про те, як і чому в український баскетбол прийшли олігархи, про доленосне рішення запросити в Україну Майка Фрателло, про допомогу в розбудові «Монако», про виступи за обидва грецьких гранди і про те, чому Волков залишив федерацію баскетболу України у 2015-му.
Електронна версія має бути готова до кінця року, друкована – дещо пізніше.
Тут ви можете зробити передзамовлення на книжку і просто підтримати авторів
***
Ми йшли на гігантський ризик, подавши заявку на проведення Євробаскету-2015. В Україні не було потрібних арен.
Ідея була у тому, щоб розвивати баскетбол на хорошому рівні, а для цього потрібен був прорив в інфраструктурі – тренувальні бази, мультифункціональні арени. Я був переконаний, що прорив міг відбутися лише за наявності великого турніру. Прикро було, коли я читав у пресі, що буцімто цей чемпіонат був ініційований для якихось відкатів. Насправді все було максимально відкрито, в основі лежали приватні інвестиції і держава вкладала мінімум.
Господаря Євробаскету оголосили 18 грудня 2011 року, а подано було дві заявки, тобто єдиним суперником України була спільна заявка Франції, Італії, Німеччини та Хорватії. За три тижні до оголошення рішення нас відвідала комісія ФІБА-Європа, яка подивилася Одесу, Львів, Донецьк, Дніпро та Київ.
Ми наголошували на тому, що на початку підготовки до футбольного Євро-2012 теж був песимізм, проте Україна з цим завданням впоралася. Те, що ми не мали залів – це, з якогось боку, була навіть наша перевага. Адже, провівши чемпіонат у наших конкурентів, баскетбольна Європа не отримала би нічого нового, у цих країнах чемпіонати континенту проводилися не один раз. А провівши Євробаскет в Україні, Старий Світ отримав би ще одну баскетбольну країну із гарною інфраструктурою.
У той час БК «Донецьк» збирався будувати баскетбольний зал навіть незалежно від того, чи отримала б Україна Євробаскет, чи ні. Там був готовий план та виділено земельну ділянку. У Львові планували створити спортивне містечко довкола стадіону «Україна», там було місце і для нової арени.
Ми чітко і злагоджено на 5 з плюсом виконували всі умови, які ставила ФІБА. Тож думаю, що група країн, які також претендували на проведення Євробаскету 2015, очевидно вирішила, що краще відкликати заявку, ніж програти в боротьбі.
Те, що вони знялися за три дні до голосування – для мене був величезний сюрприз. Причин не знаю, але все те, що писалось у пресі про якусь корупційну складову, було абсолютно надуманим, адже умови ФІБА-Європа всі ми знали за рік до того. Я маю підстави вважати, що наші конкуренти розуміли, що вони не виграють. А у спорті, коли суперник знімається за крок до фіналу, це ще вагоміша перемога. Крім того, наша презентація справила враження – я бачив сльози на очах президентів європейських федерацій.
Так от, у нашому попередньому проекті під Євробаскет-2015 було шість міст: Київ, Львів, Харків, Одеса, Дніпро і Донецьк. Мені дзвонили із Запоріжжя, з Івано-Франківська та навіть з Криму з питанням, чи можуть вони також прийняти Євробаскет. Ми відповідали, що якщо у регіонах зможуть об’єднати зусилля обласних влад та місцевих бізнесів і за три з половиною роки зробити потрібну інфраструктуру, то ми гарантуємо, що чесно виберемо найкращих серед претендентів. Але всі виграють вже від того, що міста все одно отримали б нові арени, а це було б найголовнішою перемогою.
ФІБА-Європа просила, щоб ми включили до заявки чотири міста, які приймали Євро-2012: там була готова інфраструктура, вже підготовлена поліція, тощо. Логічно, щоб двома іншими містами стали Одеса та Дніпро, які не здобули права провести футбольний чемпіонат. Місцева влада в обох випадках мала величезне бажання довести, що той вибір УЄФА був неправильним. Нагадаю, в Одесі та Дніпрі побудували нові футбольні арени. І ми теж хотіли, щоб області та міста конкурували за право проведення Євробаскету-2015, бо знову ж таки – навіть якщо якесь місто зрештою не отримало би права проведення чемпіонату, там з’явився б новий спорткомплекс.
Ми бачили приклади. У Литві побудували чотири нові арени напередодні Євробаскету-2011, і, хочу наголосити, що побудували саме завдяки проведенню чемпіонату Європи. У Загребі, наприклад, з’явився чудовий спорткомплекс напередодні чемпіонату з гандболу.
На жаль, так людина влаштована, їй потрібні якісь терміни, мотивація. Євробаскет-2015 якраз і мав стати стимулом для появи спортивної інфраструктури в Україні, яка потім працювала би на багато видів спорту, де можна було б проводити також концерти та інші заходи. Тож я був дуже радий нашій перемозі 18 грудня 2011 року. У мене з’явилася нова супермотивація для роботи, нові вершини, які ще мають бути підкорені. Дуже хотілося зробити все на відмінно і провести найкращий чемпіонат в історії.
Так, я розумів, що попереду багато роботи, що напевне буде чимало проблем, але в той день, 18 грудня, я відчував себе щасливим. Я відчував, що у українського баскетболу є потенціал, є майбутнє, і що ми можемо пишатися собою.
Читайте також:
«У БК «Київ» у нас було декілька стратегічних помилок. Головна із них була пов’язана з Євролігою»
Фото: Basketball Federation of Ukraine/Flickr