«Поляки більше хотіли перемогти…»©

Я оплатила готель у Берліні до 15 вересня. Чому? Тому що не сумнівалася, що ми дійдемо до Дончіча.

11 вересня я йшла в той готель з Mercedes-Benz Arena у сльозах забирати гроші за наступні три доби.

Залишатися на тому святі життя було надто боляче.

Не тому що програли команді, у якої повинні були вигравати.

Тому що це був фініш українського баскетболу. Другий за 8 років.

Такий же біль роздирав, коли Україна втратила право проведення ЄвроБаскета 2015, ми їхали на чемпіонат світу, на який вийшли ще до початку війни, знаючи, що це вершина, не та, до якої ми йшли. До тієї не дійшли через початок війни.

Нині цей ЄвроБаскет був ще недовгим продовженням попереднього життя, якого більше не буде. З 11 вересня почалася нова баскетбольна реальність.

Розуміти це мали і гравці. Мали б ніби. І горіти так своєю метою перемогти, як того ж вечора горіли італійці. І вмерти на майданчику, але вивести Україну до ТОП-8. Зіграти там у своє задоволення з однією з найсимпатичніших команд Європи. Так, саме цей прикметник. Тому що Enjoy, яке говорить Айнарс перед грою, це до них, а не до вас, на жаль. У нас enjoy тим, що він робить, лише Санон. Так принаймні здається з боку, з глядацьких місць.

Шановні українські баскетболісти, ви впевнені, що через три роки на наступному ЄвроБаскеті буде така ж збірна – у найсильнішому складі? Ви впевнені, що через три роки у неї буде сильний тренер? Що на нього знайдуться гроші? Ви впевнені, що через три роки знайдуться гроші на чотиризіркові готелі, турніри в Італії і Туреччині? Ви впевнені, що у вас буде ще шанс, такий же майже стовідсотковий шанс, як був зараз, принаймні повторити досягнення збірної Фрателло?

Чому я ставлю ці запитання? Тому що мені в інтерв’ю після гри, яка важила для України більше ніж гра плей-офф чемпіонату Європи, значно більше, баскетболіст нашої збірної говорить слова «поляки більше хотіли перемогти». Нє ну чьо, їм ця перемога була потрібніша.

Це ж у них найталановитіше покоління в історії, яке у повному складі змогло приїхати до збірної. Це ж у них повна невідомість завтра. Це ж у них роз’їдуться з країни всі, хто серйозно ставиться до свого майбутнього як професіонала…

Так, дуже хочеться бути оптимістом, і не сумніватися, що ми зіграємо в 2025-му не слабшим складом, що Україна прийме групу ЄвроБаскета, що Айнарс не піде зараз на такій ноті… Дуже хочеться