Олександр Волков: «Латвія виявилася країною, яка стала нам найближчим другом у баскетболі»
На світлинах з тренувального табору національної збірної у Ризі ви бачили нашого баскетболіста номер один, легенду українського баскетболу Олександра Волкова. Так, у важкі часи Олександр Анатолійович знову в ділі, знову допомагає, знову рятує український баскетбол. Трошки, зокрема, і про це він розповів basketballua.com в інтерв’ю, а також поділився враженнями від гри національної команди.
«Не можу сказати, що в Європі є якась супер-збірна, яка нам не по зубах. Ми маємо говорити про те, що потрібно боротися за медалі, а не «ура, ми вийшли з групи»
-Олександр Анатолійович, рада знову бачити Вас зі збірною. Поділіться враженнями від ігор української команди?
-Перш за все я хочу подякувати Латвії – керівництву місцевої Федерації баскетболу, очільникам міста і країни за те, що вони створили для нас такі прекрасні умови, в яких ми дійсно почуваємося, як удома. Вже перший матч із Грузією показав, що ми практично не відчували, що граємо не на своєму майданчику. Звісно, це не рідна Україна. Але атмосфера в залі, самовіддача гравців, важлива перемога в першому ж матчі дали приємні відчуття, що ми на вірному шляху. Збірна виглядає дуже добре. Дуже талановита команда. Певно, найталановитіша за часів моєї роботи в українському баскетболі. Хороший підбір гравців, добре працює Айнарс Багатскіс.
-Баскетболістів, які були в збірній Майка Фрателло, зараз змінило покоління чемпіонату Європи U16 у Києві 2013 року – Михайлюк, Зотов, Ткаченко, Павлов. Досить символічно, як на мене. Як вам гра цих хлопців?
-Кожен, хто виходить на майданчик, дає свій внесок, залежно від ролі в збірній. Сподіваюся, Святослав Михайлюк сформується, як лідер, навколо якого можна будувати команду на певну кількість років. Він має для цього всі необхідні якості – може і розіграти, і закинути, і зіграти в захисті, взяти на себе ініціативу у важку хвилину.
Всі з перелічених вами хлопців стараються бути максимально корисними у своїй ролі на майданчику. Це покоління, з яким працювало багато тренерів різних команд, має дати результат, навіть попри те, що нині відбувається в нашій країні. Я, зрозуміло, цих хлопців знаю багато років. Однак на іграх зі мною був Валдіс Валтерс – хороший фахівець, у колишньому сильний баскетболіст – і він дуже високо оцінив нашу збірну, і індивідуально, і командно. Зазначив, що у команди хороші перспективи. Залишилося лише вірити в себе. Вірити, що ми не гірші ані Іспанії, ані Італії, ані інших грандів європейського баскетболу. Грати в задоволення, з самовіддачею, розуміти, що ми можемо досягати всіх цілей.
-На згаданому вже чемпіонаті Європи U16 у Києві ми відкрили для себе Свята Михайлюка. Милувалися його грою. Пам’ятаєте, скільки тоді було розмов, що у збірної України з’явиться той самий лідер, зірка, на яку ходитимуть. Михайлюк зараз не так виділяється, як у U16. Чому, на вашу думку? Тепер з ним на майданчику сильніші гравці, ніж тоді? Відсутність ігрової практики в NBA? Баскетбол відрізняється від баскетболу США, і через це Свят не показує весь свій потенціал?
-По-перше, збірна проходила тренувальний цикл і товариські матчі без нього. І, да, хлопці ростуть. Санон у нас дуже талановитий хлопець. Є досвідчені гравці, такі як Лукашов, Бобров, Пустовий, котрі пройшли школу Фрателло. Артем давно грає в іспанській лізі.
Якщо раніше українські баскетболісти могли почувати себе впевнено і, я би сказав, у дещо тепличних умовах, в українських клубах, то тепер у статусі легіонерів у рази підвищиться їхня відповідальність. Коли наші збірники грають у закордонних клубах, значно покращується рівень їхньої гри, оскільки вони проходять клубний сезон з іншим рівнем відповідальності, з іншою дисципліною. Адже що означає бути легіонером – якщо ти не виконуєш завдання, до побачення. Гра за кордоном сприяє професійному зростанню баскетболістів. А в українських клубах – хороша гра, погана гра – все одно гравець лишається в команді. Жодна команда, яка підписала тебе в статусі легіонера, не пробачить тобі поганої гри. Тому я сподіваюся на прогрес наших збірників. Крім того, ми маємо непогане наступне покоління, яке, вірю, згодом гідно змінить нинішню збірну.
-Так, що приховувати, були вікна збірних, коли наші баскетболісти з Суперліги були банально повільніші за опонентів. Нині той самий «Прометей», який уже підписав п’ятьох гравців збірної, виступатиме в Єврокубку. І хлопці матимуть ігрову практику проти сильних суперників.
-Так, безумовно. Коли граєш у статусі легіонера – раз, коли граєш проти серйозних опонентів – два. Це зовсім інший рівень відповідальності, інший тонус. І це дуже важливо для національної команди. Адже у вікнах збірних під час клубного сезону немає змоги підготуватися до ігор, оскільки є два-три дні, тренер вмотивував і вперед. І деякі гравці просто не встигають перебудуватися.
-До речі, в контексті Михайлюка, з висоти вашого колосального досвіду, наскільки просто чи непросто гравцеві NBA, який приїхав до збірної, перелаштуватися з американського баскетболу до баскетболу європейського?
-Не думаю, що Михайлюку важко, оскільки він грав з дитинства в європейському баскетболі. Він молодець, що приїхав. Ігри з такими збірними, як Грузії та Іспанії, дадуть йому відчуття сьогоднішнього рівня європейського баскетболу. Потім ще дві гри наступного етапу відбору на чемпіонат світу. І я впевнений, що Михайлюк буде в хорошій формі і проявить себе на ЄвроБаскеті, як один з лідерів європейського баскетболу. Впевнений, що він має для цього всі можливості.
-Втретє згадаю про U16 у Києві. Але це зрозуміло, адже Свят приїхав уперше за чотири роки, Іван Ткаченко приємно здивував усіх. Нині учасникам того чемпіонату по 25 років і переважній більшості гравців сьогоднішньої збірної 25 і менше. Однак коли з молоддю на майданчику є хтось, кому 30 чи за 30, передусім я маю на увазі Лукашова, дещо спокійніше спостерігати за грою збірної. У вас не склалося такого враження?
-Звісно. Так обов’язково має бути. Будь-яка сильна команда має таку структуру, в якій завжди присутні ветерани, які її цементують. Також мають бути молоді, які своїм бажанням потрапити до основи мотивують інших тримати рівень. І добре, коли є гравці, які являють собою кістяк команди, які грали разом з юнацьких років.
На сьогоднішній день збірній не вистачає Леня, Близнюка і Геруна. Вони плюс ще хороший задній легіонер – і ця команда була би найперспективнішою за весь час, що я займаюся українським баскетболом.
Так в кінці 90-х була збірна з Окунським, Лохманчуком, іншими талановитими баскетболістами… Однак ще раз повторюся, сьогоднішня збірна України – дуже цікава команда. Найголовніше, що у хлопців є бажання себе проявити, залишити свій слід в історії українського баскетболу.
-Сподіваємося, що всі перелічені Вами гравці готуватимуться зі збірною до ЄвроБаскету. Що скажете про наші шанси на чемпіонаті Європи? Що нам під силу, на вашу думку?
-Розумієте, жодна збірна в світі не може щоразу збирати сто відсотків усіх найсильніших. Завжди втручаються травми, сімейні справи… Нам потрібно спокійно вселити в хлопців упевненість. Почати говорити з ними про найвищі нагороди. Не «ура, ми вийшли з групи», а говорити про те, що потрібно боротися за медалі. Ставити максимальні завдання і мотивувати їх досягати. Тут немає нічого фантастичного. Збірна України грала, тестувала себе з сильними суперниками. На сьогодні я не можу сказати, що в Європі є якась супер-збірна, яка нам не по зубах або на порядок нас сильніша. Ми здатні досягати найвищих цілей. У нас чудові потужні центрові, сильні форварди і захисники, різнопланові, талановиті гравці, такі як Михайлюк і Санон. Тому ми не повинні соромитися ставити перед собою найвищі завдання, вірити в себе і йти до самих вершин.
-Так, прагнути завжди потрібно неможливого і Ви, поза сумнівом, цьому найкращий приклад для хлопців. Олександр Анатолійович, наступна гра збірної України буде з італійцями. Причому зіграємо з ними двічі протягом двох тижнів – у відборі на ЧС і на ЄвроБаскеті. Для мене, власне, найпам’ятнішим матчем української збірної є гра з Італією на ЄвроБаскеті 2013, коли ми вперше в історії вийшли на чемпіонат світу. Який матч збірної чи кілька матчів для Вас є найемоційнішими спогадами?
-Якщо говорити про той цикл – то це ігри проти Сербії та Італії. В пам’яті і перша гра ЄвроБаскета 2013. Тоді у Бельгії була досить сильна, хороша команда. І під час гри здавалося, варіантів у нас немає. Але в кінці ми зібралися, наздогнали бельгійців, перемогли. І це дало іскру віри в себе. Практично на рівних зіграли з французами, які потім стали чемпіонами Європи. Легко обіграли збірні Німеччини, Ізраїлю, Великобританії. Так, гра з Італією, яка визначила наш історичний вихід на чемпіонат світу, звісно була пам’ятною.
«Латвійсько-Естонська ліга все ще відкрита для українських команд»
-Ми з Вами спілкуємося в Латвії, яка прийняла у себе не лише національну збірну України. Крім неї, збори тут проводили і проводять жіноча U20, чоловіча та жіноча U18. Від початку повномасштабної війни до Латвії переїхали декілька сотень українських дітей-баскетболістів. Чому саме маленька, не найбагатша в Європі Латвія так допомагає українському баскетболу?
-По-перше, склалися певні людські стосунки. Ви знаєте, скільки латвійських тренерів працювали в Україні, скільки баскетболістів грали в українській Суперлізі. Крім того, Латвія – баскетбольна країна, тут люблять баскетбол і дуже добре ставляться до нас. Звісно, почуття тої несправедливості, з якою ми нині стикнулися у зв’язку з агресією Росії, у латвійців в генетичній пам’яті, вони теж страждали від подібного, коли їх окупував Радянський Союз. Так, можливо в інших масштабах, але вони теж це пережили. Це комбінація любові до баскетболу, хороших відносин, які історично склалися між нашими країнами, а особливо в баскетболі, плюс несправедливість, яку відчули люди. Звісно, треба визнати, що дуже багато важать особисті відносини – Айнарс Багатскіс, Ігорс Міглінієкс, інші латвійські тренери чимало років працювали в Україні.
Коли ми обговорювали, де теоретично могли би провести чемпіонат України, де могли би зібратися кілька українських команд і грати, були варіанти Польщі, Греції, Литви… Але жоден чемпіонат не запрошував до себе. Латвійсько-Естонська ліга одразу заявила, що вона прийме абсолютно будь-яку кількість українських клубів. Тому якщо сьогодні теоретично українські команди шукають варіанти, де вони могли би грати, то Латвійсько-Естонська ліга все ще відкрита для них.
Приміром, «Прометей» після того, як переглянув варіанти в Литві та інших країнах, прийняв пропозицію ЛЕБЛ, оскільки вона для «Прометея» була підходящою і вигідною. Цей варіант дійсно є найзручнішим і найбільш прийнятним для українських клубів. Оскільки ЛЕБЛ приймає в чемпіонат зразу – без внесків, без додаткових перевірок і умов.
Український клуб в ЛЕБЛ матиме достатню кількість ігор з хорошими командами Латвії та Естонії, в компактному регіоні. Нашим командам тут усіляко допомагають, роблять знижки і на зали, і на готелі…
Днями Валдіс Валтерс запрошував мене на радіо. Там ми теж обговорювали це питання, чому саме Латвія так сильно допомагає нині Україні і українському баскетболу. Так власне у житті і буває. У тебе є певна кількість друзів і знайомих. Думаєш, що ось це твій найкращий друг, він завжди допоможе. А коли приходить час випробувань, раптом людина, на яку ти ніколи не розраховував, неочікувано стає твоєю найближчою. Так і тут. Латвія виявилася країною, яка стала нам найближчим другом у баскетболі.
Також слід зазначити, що формуватиметься і чемпіонат України з команд, які матимуть змогу грати. Який він буде, наразі ніхто не знає, але він буде. Ми вперше проходимо такий важкий досвід. Основна кількість клубів у прифронтових зонах – Одеса, Южне, Миколаїв, Харків, Дніпро…
Втішає, що в Україні баскетбол люблять. Є люди, котрі не дадуть програмі розвитку баскетболу піти в забуття. Є люди, які займаються збереженням баскетболу, залучають фінанси, віднаходять можливості втримати баскетбол. Коли війна завершиться, я впевнений, можливо, важкою, але перемогою України, відновлюватимемо і баскетбол у тому числі.
-Ви торкнулися теми чемпіонату України. Ми всі не знаємо, що буде завтра, яким, у якому форматі буде цей чемпіонат. Однак знаємо, що два українські клуби – «Прометей» та «Будівельник» – виступатимуть у єврокубках. Наскільки це важливо для України зараз? Мене насправді дуже обнадіяли новини, що вони гратимуть, адже, як на мене, це шанс не втратити бодай їх та їхній рівень.
-Я теж так вважаю. Зрозуміло, що сьогодні люди, які потрапили в цей страшний круговорот війни, стикаються з такими страшними втратами, які навіть важко описати словами. Тим не менше, по можливості, ми повинні думати про майбутнє. Ви знаєте, скільки було покладено сил, часу, інших ресурсів на те, щоб український баскетбол – і клубний, і збірних – був на сьогоднішньому рівні, тому, звісно, дуже хочеться його не втратити.
Слава Богу, що є такі люди, як керівник Федерації Михайло Бродський, група Коломойського, яка зараз буде займатися «Будівельником», група, яка займається «Прометеєм», люди, котрим цей вид спорту небайдужий, які його люблять. Дуже важливо, що принаймні два клуби збережуть свій рівень, гратимуть у європейському баскетболі.
Звісно, нам дещо незручно перед ФІБА, яка в усьому йшла нам на зустріч, і розраховувала, що «Прометей» гратиме в Лізі чемпіонів. Але знаєте, як буває, часто інтереси клубу не перетинаються з інтересами Федерації, як представником ФІБА. І приміром «Прометей» вирішив скористатися запрошенням в Єврокубок, який не є змаганням ФІБА. Це клубні питання. Федерація висловила свою позицію з цього приводу. Однак це наш український клуб, який представлятиме країну в Європі. Сподіватимемося, що коли в Україні настане мир, до «Прометея» і «Будівельника» підтягнуться решта клубів, і ми матимемо повноцінний чемпіонат.
«Зрозуміло, що в моєму фізичному стані я не зможу захищати країну зі зброєю в руках. Але в тій сфері, в якій можу, я зроблю максимум»
– Під час недавнього фіналу NBA Майк Фрателло отримав почесну нагороду. Після цієї події Майк давав коментарі, де його, звісно, запитували про війну в Україні. В одному з інтерв’ю він казав, що, звичайно ж, телефонував Вам, гравцям збірної. Я можу запитати, що Майк Вам говорив? Які думки є у суспільстві Сполучених Штатів? Ми бачимо, як допомагає українцям Європа. А яке ставлення в США до подій в Україні?
–Я був нещодавно в Америці. На кожному п’ятому будинку українські прапори. Однозначна підтримка України і засудження агресії РФ проти нашої країни.
Ми наразі доробляємо аккаунт Федерації баскетболу України для донатів. Серед моїх знайомих, друзів і знайомих моїх дітей, усіх кого я знаю, до кого можу дотягнутися, є багато охочих допомагати Україні. Хто сто доларів, хто п’ятсот. Кожний такий внесок на сьогоднішній день неймовірно важливий. Я домовився з Фондом, який переводить значну суму для збірних України, наразі утрясаємо останні формальності.
Майк Фрателло з першого дня практично щодня телефонував, цікавився, пропонував будь-яку допомогу. Як і багато інших людей. Ви не уявляєте, хто мені телефонував у перші дні, дзвінки були з усього світу. Дзвонили люди, з якими ми не спілкувалися 20-30 років. Колишні гравці, просто люди, з якими перетиналися в житті. Всі переживають і не уявляють, як таке може бути в 21 столітті.
-Чи спілкуєтеся з колишніми тренерами, можливо, і гравцями БК «Київ»? З Ренато Паскуалі?
-Паскуалі організував в Італії збори для молодіжної збірної України. Звісно, всі телефонували і підтримували. Особливо Ренато активно допомагає.
-Все, що Ви зробили і робите, і про що зараз мені розповіли – це величезна справа і неймовірна допомога. Оскільки зрозуміло, що сьогодні бюджетні кошти витрачають не на спорт і не на збірні України.
-Так, вдалося домовитися з деякими невеликими спонсорами в Україні, які продовжують допомагати баскетболу попри все. Крім цього, мені вдалося знайти тут у Латвії компанію, яка формально не має відношення до України, і яка стала нашим генеральним спонсором. Це латвійська компанія, через війну вона допомагає Україні в різноманітних програмах. Її власник дуже любить баскетбол. Він не латиш, але громадянин Латвії. Він відгукнувся на моє звернення і дуже нам допоміг. Ще раз повторюся, нас у Латвії дуже добре приймають, роблять усі можливі знижки, пільги, виділяють гроші. І ми ще й знайшли тут генерального спонсора. Бачите, як усе таки проявляють себе люди у важкі часи. Приємно перетинатися з такими людьми. Значить, світ не безнадійний.
-І Ви неймовірно багато знову робите для українського баскетболу.
-У нас з Михайлом Бродським останнім часом склалися хороші ділові відносини. Він сказав мені: «Саша, мені важко зараз їздити через сімейні обставини. Можеш це зробити?». У мене не було жодних сумнівів. Я вважаю, що в цей час я повинен робити те, що можу і вмію. Зрозуміло, що в моєму фізичному стані я не зможу захищати країну зі зброєю в руках. Але в тій сфері, в якій можу, я зроблю максимум. Мене це дуже мотивує, як громадянина України, як людину, котра все життя присвятила баскетболу. Тому включився в процес на повну. І сподіваюся, що наші баскетболісти теж не підведуть.
Анна Полегенько