Айнарс Багатскіс: «Є люди, про яких я взагалі забув, навіть вітатися не буду, через їхні вчинки, які для мене не припустимі»

Збірна України завершила пре-кваліфікацію на чемпіонат світу на першому місці, вигравши три з чотирьох матчів. Цього разу навколо баскетбольної збірної точилося незвично багато розмов і дискусій, не пов’язаних з її грою, і на цьому тлі було більше запитань ніж відповідей. Та й без цих усіх резонів поспілкуватися з нашим головним тренером завжди цікаво і завжди з задоволенням.

-Тренере, спочатку хочу почути ваші підсумки і висновки після чотирьох ігор пре-кваліфікації, те, що ви особисто хочете сказати.

-Найголовніше у професійному спорті і зокрема в баскетболі — результат. Далеко з не найпростішої групи ми вийшли з першого місця. І хоч ми й розпочали з поразки, підсумок позитивний. Я скажу тільки про те що нам потрібно було тренуватися на один тиждень більше. Бо з кожною грою ми набирали все кращий ігровий тонус, ігровий ритм, краще відчували гру. І можливо того одного тренувального тижня нам забракло, щоб з самого початку так грати. В цілому, я задоволений результатом. Грою не можу бути задоволений, тому що були дитячі помилки. З іншого боку у нас була Команда з великої літери, яка боролася, і в кожному матчі було 10-11 гравців, які вносили свій внесок, попри те, що у декого з них були лімітовані хвилини. Однак найголовніше — позитивний результат, перше місце.

-Я хотіла би ще запитати про підсумки уже з поглядом в майбутнє. Через те, що до збірної не приїхала низка гравців, ви змогли побачити у справі новачків і тих, хто не часто чи не багато грав за збірну, чи давно не грав.

-Ми побачили дві речі. Перша — ще зарано списувати деяких гравців, яких уже вважають ветеранами. Друга — ті баскетболісти, які вперше повноцінно були в національній збірній, відчули, що таке грати за головну команду країни. Це означає, що майбутнє у нас уже є, і є уже обстріляні гравці. Не хочу забігати наперед. Я завжди говорив, що за збірну мають грати найкращі баскетболісти країни. Звісно, у нас у всіх є свої справи, є травматизм, є втома, є хвороби, є якісь обставини. Але за збірну мають грати найкращі.

Можливо зарано говорити, що буде в листопаді, який склад буде. Вважаю, нам не варто про це думати наперед. Ні Грузія, ні Данія, ні Іспанія не можуть нічим здивувати. Посеред клубного сезону вони будуть в тій самій ситуації, що і ми — які гравці зможуть, які захочуть, які гратимуть, і від цього уже будуватимемо гру. Тому заздалегідь я про це не думаю. І не в перший, може в останній раз я для всіх скажу — я вважаю, що збірна України з баскетболу це як церква, в яку ти маєш зайти, зняти капелюха, і сказати «дякую за те, що я маю завдяки баскетболу».

«Федерація виконала величезну роботу, були отримані всі страховки з усіх ліг, все було застраховано, все було на вищому професійному рівні»

-Як позначилася на процесі підготовки і настрої команди відсутність кількох гравців, які не доїхали до збірної?

-Чесно, не знаю. Як я казав, це все другорядне. Не треба думати, чого у нас немає, ми повинні грати з тим ресурсом, який у нас є. Немає одного — є інші два. Так, не було багатьох гравців. Я вже збився з ліку, скільки їх не було. Але ми, по-моєму, взагалі не звертали на це увагу. Звісно, будь-який тренер світу хоче грати якомога сильнішими талановитішими гравцями. З іншого боку, з’явився шанс для інших баскетболістів — це ж по-своєму теж позитив. Тим більше, вони цим шансом скористалися.

-Гадаю, треба прояснити ситуацію, яка досі залишає багато запитань. Ви особисто спілкувалися з Михайлюком і Ленем?

-Я спілкувався з усіма. Скажу, що ніколи в житті стільки не розмовляв з гравцями влітку. Я завжди кажу гравцям — ви скажіть так чи ні, мене мало цікавлять причини. Якщо хтось не хоче грати, які там у нього на це причини великої ролі не має. Це його бізнес. Для мене це все другорядне. Мене як тренера цікавить, який гравець буде у мене в залі. Неприємно коли мені обіцяють, що приїдуть, і потім в останній момент зістрибують. Це інше. Ми були готові і Федерація була готова йти на всі поступки: для когось були готові навіть родину запрошувати до Риги, сплатити проживання. Федерація виконала величезну роботу, були отримані всі страховки з усіх ліг, все було застраховано, все було на вищому професійному рівні. Треба було взяти ще одного тренера і тоді би хтось приїхав. Це трошки сарказм, звісно. Всі ж знають про що мова. Для мене є люди, про яких я взагалі забув, навіть вітатися не буду, через їхні вчинки, які для мене не припустимі. Будь-який гравець приїжджає представляти свою країну, представляти себе. І не важливо який тренер. Гравець представляє себе в збірній своєї країни, в якій він вчився грати в баскетбол.

-Дмитро Скапінцев підписався в Єврокубку. Його на відміну від інших умовно назвемо «американців» можна буде викликати до збірної в листопаді. Ви з ним імовірно бачитиметеся особисто, оскільки граєте в Єврокубку в одній групі. Ви викликатимете Скапінцева до збірної у листопаді?

-Якщо він хоче грати за збірну, чому ні. Я вже говорив, він сто відсотковий гравець збірної. Він був у збірній. Завдяки збірній він поїхав до США. Якщо він хоче грати, то звісно, він має грати за збірну. Якщо він буде краще інших центрових, які крім нього будуть на зборах.

-Ви спілкувалися з Богданом Близнюком? Чи він із самого початку не виходив на зв’язок?

-Близнюка я дуже добре розумію. Він завершив сезон у середині червня. Ще місяць після цього він ледь міг ходити. Я його розумію. Я ж кажу, якщо у гравців є сезонна втома, травматизм, сімейні обставини, ми не прагнемо нікого примушувати грати за збірну. Головне, щоб були зрозумілі правила гри.

Я звісно стежу за іншими збірними. Для мене чемпіонат Європи — особливий турнір. Тим більше зараз коли ЄвроБаскет лише раз на чотири роки. Подивіться, гравці НБА грають за свої збірні.

Ще хотів би навести приклад Хорватії (яка як і Україна брала участь у пре-кваліфікації чемпіонату світу — Авт.). У хорватів грає Маріо Хезонья — один з найкращих гравців Євроліги. У них грає Даріо Шаріч, у якого 10 сезонів в НБА. Зі збірною весь час перебуває Зубац, готовий грати і допомагати, якщо у команди будуть проблеми, я розмовляв про це з їхнім тренером.

Минулого року я був зі збірною Латвії U20 на чемпіонаті Європи. Так от, зі збірною Грузії два тижні був Шермадіні. Ви уявляєте, він – віковий гравець – якому треба відпочивати після сезону в Іспанії, передає свій досвід молодим баскетболістам. По-моєму, це круто.

-Тим більше у Хезоньї неймовірно довгий і насичений клубний сезон, людина по три гри на тиждень грає і на якому рівні — в Євролізі і чемпіонаті Іспанії…

-Так. І він ображається, коли йому не дають грати 30 хвилин проти Данії.

-В інтернеті в коментарях уболівальники запитують, чому не викликають до збірної Іллю Сидорова. Тож чому?

-Ми добре знаємо Сидорова. Ілля класний хлопець, класний гравець. Просто наш вибір нині був на інших гравцях. З тих «маленьких», які у нас є, ми обрали Ковляра, Санона, Тиртишника, Зотова. Навіщо викликати занадто багато болхендлерів, якщо ти не бачиш як їх використовувати. Травма Зотова, звісно, внесла свої корективи, бо він стабільно отримував би свої хвилини і допомагав би збірній.

-Повернімося до ігор. На початку інтерв’ю ви сказали, що збірна набирала оберти під час матчів. Але певно були ж внесені якісь тактичні чи стратегічні зміни після поразки від Швейцарії у стартовому поєдинку?

-Ми програли в прямому сенсі через наш напад, через наші рішення в нападі. Швейцарці тільки й жили на нас. На жаль, більшість гравців не навчають грати в жорсткий баскетбол. У кожного з них у клубах є своя роль. І деякі гравці в збірній грають більше і краще ніж у своїх клубах. Це була перша гра. Було забагато емоцій, хвилювання, і дуже багато невірних рішень в атаці. По захисту, що тут казати, ми пропустили 66 очок, там немає про що говорити. Ми програли через поганий напад. Після першого матчу ніхто з гравців не втратив хвилини, ніхто не став отримувати більше хвилин. Ротація залишилася плюс мінус та сама – широка. Просто гравці заспокоїлися після першого поєдинку. Адже повірте, і Швейцарія, і Словаччина — це далеко не прості суперники.

-У збірної України і у наступних трьох іграх були як чудові відрізки, так і приміром як у третьому поєдинку, коли не набрали жодного очка за останні 6 хвилин. Чому бракувало стабільності?

-Це знову ж таки напад. Фізичні кондиції гравців — є такі, які є. За ці шість хвилин були і поспішні, неправильні рішення в атаці, але були і хороші кидки. Однак свої кидки треба влучати, як ми це робили в інших іграх. І ще скажу таку може не надто розумну очевидну фразу — це частина баскетболу. Коли ти робиш все добре, все правильно, виконуєш відкритий кидок, і ти його не влучаєш. Так буває. Втім, ми компенсували це захистом (швейцарці теж були не надто результативні в ті 6 хвилин — набрали лише 5 очок — Авт.), зупинили Швейцарію на 64 очках за матч.

-Але в цілому ви задоволені тим, як хлопці виконували завдання тренера?

-Само собою. Це ж нескінченний процес. Працюєш над чимось, працюєш, потім гра — є помилки. Виправляємо помилки, з’являються нові, виправляємо їх і це never ending story. У професійному спорті найголовніше — енергія, бажання, агресивність. А цього у нас було хоч відбавляй.

«Кравцов приїхав і виконав свою роботу. Він грає в баскетбол для України. Це має бути прикладом для багатьох»

-Як вплинула на команду ваша емоційна реакція на прес-конференції в Ризі після перемоги над Словаччиною? Чи допомогло це згуртуванню команди?

-Це були суто мої емоції. Я не думав тоді конкретно про жодного гравця. Це було коли Слава Кравцов, який уже все довів у цьому житті в баскетболі, всього досяг, грає, б’ється, його б’ють. І вагомий чинник — присутність на грі українських військових, поранених, які проходять у Латвії реабілітацію, мене просто прорвало. Я ні про що не шкодую. Однак у той момент я не думав про жодного конкретного гравця. Як відреагувала на мої емоції команда, чесно, не знаю. Це краще запитати у них.

-У мене є запитання про Кравцова, якщо вже про нього заговорили. У 38 років, після порваного у збірній же ахілла Слава приїжджає, тренується, грає, б’ється, як ти зазначив. Багато баскетболістів у його віці закінчують кар’єру у збірних своїх країн.

-Вони взагалі кар’єру закінчують (посміхається).

-Так, більшість у цьому віці повністю закінчують. Є і ті, хто наприклад як одноліток Кравцова Серхіо Юль, закінчують у збірній, а за клуб ще грають, і таких чимало. Коротше, Кравцов просто глиба. Ви провели разом понад місяць, спілкувалися. У чому його мотивація? І як тобі із ним працювати?

-На рахунок його мотивації ти запитаєш у Слави. Від себе скажу — це багато про що говорить, якщо гравець приїжджає до збірної по першому виклику і завжди готовий приїхати, неважливо де і як він грав і в яких він кондиціях. Це має бути прикладом для багатьох. Слава приїхав, зробив свою роботу. Звісно, йому було дуууже важко, але попри це він виконав свою роботу. Він грає в баскетбол для України. Тренеру мотивувати його не потрібно. Він сам мотивований. Не важливо, скільки років ти грав, у тебе є своє его і ти, не важливо на тренуванні чи в грі, ти хочеш довести іншим, особливо коли багато хто на половину молодший за тебе, ти хочеш показати, поставити їх на місце. Це є частиною професійного спорту. Це є его. В хорошому сенсі его.

-От до речі, з точки зору тренера, така зміна поколінь, коли молодший Кравцова на 19 років чи Липового на 15 років Сушкін чує поради безпосередньо від Липового, наскільки є корисною для юних гравців і для майбутнього збірної?

-Це неминучий процес. Молодим гравцям, талановитим гравцям ніхто нічого не дасть. Ніхто їм не поступиться своїм місцем. Вони мають прийти і довести, що вони хоч на один міліметр краще досвідченого гравця. Те, що молоді приходять і не дають тобі спокійно дихати, це нормальний і навіть дуже хороший процес у професійному спорті.

Сушкіну, Бублику, Кличку, Сипалу потрібно грати в хороших клубах, де є вимоги, де є професійна робота з гравцями, де є рівень ліги, де їм знову ж таки просто так ніхто нічого не дасть. Тільки тоді вони можуть розвиватися. Тільки в умовах конкуренції ти можеш розвиватися і стати краще, бо виходиш з зони комфорту.

Якщо говорити конкретно про зміну поколінь у нас… Липовий певний час не грав у збірній, Санон не грав. Подивіться, як вони грали зараз. Шкода, що не було Лукашова. Я хотів би подивитися, як вони з Сушкіним поборолись би на тренуваннях. Подивіться на Ковальова. Хто міг знати, що Ковальов буде так грати. Так, у деяких гравців з’явилися нові ролі. Я скажу, що всі вони виконали свою роботу, вони зробили те, на що здатні. Звісно, завжди можна краще. З іншого боку, Болгарія, яка вважалася фаворитом своєї групи, не кваліфікувалася, угорці посіли друге місце, австрійці грали зі своєю зіркою Пьолтлем з НБА і посіли лише друге місце. Це теж показник. У нас же, попри умовні труднощі, була команда.

-Олександр Липовий – лідер збірної за кількістю підбирань у цих чотирьох матчах. Такий цікавий факт. Що ви скажете про його гру?

-Високо стрибає (посміхається). Якщо серйозно, то його азарт, відчуття м’яча, маю на увазі відчуття, де м’яч буде… Тобі тоді не потрібно нічого особливого робити, просто бути в правильний час у правильному місці. Але те, який обсяг роботи Липовий виконав особливо у захисті, особливо проти найкращого гравця збірної Словаччини, тільки честь і похвала йому за це.

-Ви традиційно дивуєте стартовими п’ятірками. В четвертій грі у старті вийшов Михайло Бублик, який у попередніх трьох поєдинках зіграв сумарно 2 хвилини. Цікаво чому?

-Нам потрібна була енергія, у прямому смислі цього слова. Адже всі попередні ігри ми почали спокійно. Я говорив з тренерами, запитав що вони можуть порадити, тренери порадили поміняти гравців, можливо поставити Бублика. Він енергійний, він грає без респекта до суперника, він у прямому сенсі хороший агресивний гравець. Нам це і було потрібно. І як на мене, ми не помилилися.

-Ми спілкуємося зараз суто про баскетбол. Але все, про що ми розмовляємо, відбувається у не зовсім нормальних, і більше скажу, жахливих умовах. В Україні триває війна. Що було вашою головною мотивацією очолювати цю збірну у надзвичайних обставинах війни та нестабільності?

-Мені деякі тренери Європи кажуть — це круто, через що ти проходиш, ми розуміємо… Я кажу — ви не розумієте, що відбувається в Україні і з українцями. І сто відсотків це відбивається на спорті. В нашому випадку на баскетболі. Для мене це дві речі — виклик і єдине як я реально можу допомогти Україні. Тут навіть більш правильним буде слово не допомогти, а підтримати Україну.

«Я багато років тому прийняв для себе таке рішення — якщо не можу підписати Майкла Джордана, то підпишу Санона»

-Хочу ще поговорити про новий клуб у вашій тренерській кар’єрі. Чому ви обрали саме Іссуфа Санона до своєї команди на наступний сезон?

-Я багато років тому прийняв для себе таке рішення — якщо не можу підписати Майкла Джордана, то підпишу Санона. Якщо серйозно, то коли в рамки бюджету входить гравець, якого я знаю, я сто відсотків братиму цього гравця. Тому що ідеальних баскетболістів немає. А його я знаю всі плюси і мінуси, можливо навіть занадто добре і можливо мені це іноді заважає. Я знаю Санона, знаю, як його використовувати, і тому він тут.

-Він найталановитіший український баскетболіст свого покоління, на твою думку? Ми не беремо до уваги молодих гравців, які ще не грали за збірну України, типу Шульги, а говоримо суто про покоління Санона.

-Мені важко судити. Це все дуже суб’єктивно. Все таки Михайлюк грає в НБА, Лень грає в НБА. Те, як моментами Гладир виглядав на тренуваннях збірної — не як тренер, а як гравець… Не треба забувати про нього теж. Він також задрафтований, хоч і з іншого покоління. У України було покоління дуже хороших баскетболістів, яких обирали на драфті, які грали на високому рівні, клуби українські грали на високому рівні. Дай Бог, щоб усе це якомога швидше повернулося назад. Оскільки я трошки подивився українські збірні U16, U18, скажу, що хотілося би бачити більше фізики. Адже Україна в баскетболі завжди славилася великими, габаритними, атлетичними, сильними гравцями. А зараз я подивився U16 і U18 – треба додавати в цьому плані.

-Так, це дійсно проблема. Чомусь останнім часом у нас дефіцит «великих». До речі, чи є у Максима Кличка шанс стати стабільним гравцем національної збірної, попри те, що він пізно почав займатися баскетболом?

-У кожного шанс є завжди. Головне, що він цього хоче. Йому потрібно розвивати своє тіло, оскільки зараз без фізики, без атлетизму ти нічого не зможеш зробити на майданчику, особливо на цій позиції.

-А що скажете про Ростислава Новицького? Бачите у ньому майбутнє збірної України?

-Новицький дуже відповідальний хлопець, дуже відповідальний гравець. Але він не обучений. Тільки зараз він починає перші кроки в професійному баскетболі. Дай Бог, йому вдасться себе проявити у Лізі Чемпіонів. Це вже зовсім інший рівень, це не Латвійсько-Естонська ліга.

-Чи розглядали ви інших українських гравців, крім Санона, як кандидатів до «Шльонска»?

-Розглядали. Але не зійшлися по ціні чи іншим причинам. Тому немає сенсу говорити про те, чого немає, краще завжди говорити про те, що є. Клуб працює дуже професійно. У мене є кілька асистентів, які дають повний аналіз додатково до того, що знаю і бачу я, асистенти дають вичерпні статистичні дані по гравцях.

-Які завдання на сезон стоять перед «Шльонском»? І хто ваші головні конкуренти у Єврокубку?

-В Єврокубку — всі! Це все таки друга баскетбольна сцена Європи, окей, десь поруч з Лігою Чемпіонів, після Євроліги. В будь-якому разі наш клуб має повернутися на ті позиції, на яких був у попередні роки, посісти місце відповідне грі, якості, бюджету. Про конкретні речі ми не говорили, але це само собою зрозуміло, що в такому клубі як «Шльонск» не розглядається завдання просто грати, тут треба грати і перемагати.

-І останнє запитання буде звісно про ЄвроБаскет, який от-от уже розпочинається. Латвія знову приймає чемпіонат Європи через 10 років. За ким вам особисто буде цікаво стежити на турнірі, за якими збірними, гравцями?

-Одна є точно — збірна Латвії.

-Це зрозуміло. Я маю на увазі крім Латвії.

-Не можу сказати, що мене хтось цікавить особливо. Я дивлюсь багато баскетболу. На мою думку, є один фаворит — це Сербія. І потім десь десять команд, які можуть здивувати, які будуть боротися за медалі. Звісно, в тому числі і Латвія. Мені цікаво, як гратимуть баскетболісти, як вони справлятимуться з завданнями. Баскетбол на ЄвроБаскеті — це вау! І звісно, при найменшій можливості, дивитимуся.

-Через підготовку «Шльонска» до сезону будете дивитися лише трансляції чи вдасться відвідати групу в Польщі? З Вроцлава до Катовіце їхати лише дві години.

-Можливо і вдасться. Але іноді після тренувань, після роботи уже не хочеться нікуди їхати, тим більше було таке динамічне літо, хочеться просто посидіти подивитися баскетбол в комп’ютері, а не в залі.

Анна Полегенько

Фото FIBA